Зразковий театр
української пісні "Джерельце"
Міжнародна рада організацій фольклорних фестивалів і традиційних мистецтв  
  • Головна сторінка
  • Учасники ансамблю
  • Пам’ятні дати
  • Опис програм
  • Нові публікації
  • Старі публікації
  • Відгуки
  • Нагороди
  • Фотоальбом
  • Аудіоальбом
  • Відео
  • Художній керівник
  • Місто-курорт Моршин
  • Моршинська школа мистецтв
  • Друзі Джерельця
  • Група «В контакті»
  • Наші контакти

  • Публікації про "Джерельце"

    ФАНЕРНА ХАЛАБУДА У ЛЬВІВСЬКІЙ ОПЕРІ

    Концерти до урочистих подій, у престижних приміщеннях - як-от Національний Оперний Театр чи Палац «Україна», - на мою думку, є особливим феноменом. Традиція відзначати Державні Свята за участю владної верхівки і наближеної до неї «еліти суспільства» саме у театрах і палацах - винахід Радянської Системи. Львівський Оперний чи не вперше був задіяний у такий спосіб у «золотому вересні» 1939-го. З часом це стало традицією, і цей рудимент вчорашнього дня зберігся у Львові й досі.

    Львівський Оперний Театр

    Примусова заанґажованість мистецтва у політиці та ідеології - одна з ознак будь-якої тоталітарної системи. Щось не пригадується, щоб за останні півстоліття якісь політично-мистецькі акції відбувалися у … Штатс-опері в Берліні, у Ковент-Ґардені чи в Метрополітен-опера. А погляд у недавню нашу історію вихоплює з пам'яті «людей в цивільному», що дискретно з'являлися в культурній установі напередодні урочистої політично-мистецької акції, або ще екзотичніше - людей з міношукачами, що прочісували всі ряди партеру, балкони, вбиральні… А ще були спеціальні перепустки, обов'язкова присутність усієї «вертикалі» кадрів з Обкому, Райкомів, Комсомолу і… обов'язково піонери з квітами і «речьовками»-привітаннями про щасливе дитинство.

    Фанерна халабуда у Львівській опері

    Атрибутами і «наповненням» акції за тих часів також були: серпасто-молоткаста трибуна, «доклад», до особливих дат: Орден для доярки, Медаль для токаря, Грамота для професора і… пишний, точно вивірений до усіх дрібниць, скрупульозно просвічений рентґеном цензури концерт. Ніяких випадковостей щодо програми і самих учасників-артистів бути не могло. Суцільний порядок, відповідальність, професійність і…страх: у начальника управління культури і в директора культурної установи, відповідальних за «художню частину», - більший, а в піонера, що боїться забути слова в «рєчьовкє» про Лєніна, - менший.

    Суцільний порядок, відповідальність, професійність і... страх

    На щастя, все те вже у минулому. Щоправда, сама форма тих акцій залишилась майже без змін, як і рудименти тої системи - а-ля НАУ, ЗАУ, ЗДМ…( народні, заслужені…), що їх часто здобувалося саме на таких концертах. Попри всі сьогоднішні декларації на тему європейськості, ревне бажання зберегти ці рудименти промовисто свідчить про реальний рівень ментальності сьогоднішньої культурної еліти і про її бажання щось змінити. Зрештою, це вже досить стара, хоч і дражлива тема.

    Форму з назвою Урочиста Академія, як тепер почали називати такі акції, практикували в Галичині ще задовго перед часами «історичного матеріалізму» на цих теренах - 1939 роком. Зрештою, йдеться не так про форму, як про її наповнення і про ставлення до амбітної, відповідальної справи Державного рівня.

    З позиції глядача Урочистої Академії до 22-ої річниці Незалежності України, що відбулась у Львівській Опері 23 серпня, у поєднанні з рефлексіями «старих часів», про які щойно йшлося, хочеться говорити про почуття відповідальності як свідомого добровільного вибору людини - з одного боку, і про відповідальність лише через страх - з іншого.

    Протягом десятиліть страх був наріжним каменем свідомості абсолютної більшості людей на цих теренах і - хоч як це непопулярно і принизливо звучить - цементуючим елементом суспільства.

    Система розвалилася, цемент посипався і… виявилося, що іншого ефективного засобу-альтернативи, що тримав би це суспільство у здоровому тонусі й відповідав новим засадам і принципам, - не видно. Хоч це неправда. У цивілізованому світі, де, крім свідомих і чесних людей, теж є чимало дурнів і злодіїв, давно вже має попит інша «цементуюча субстанція» - чинний для усіх Закон. Просто там вже давно це зрозуміли і жити їм легше. Нам, поки-що, ще живеться важко… Напевно, треба більше часу, щоб Закон почали трактувати як життєву необхідність, а не як Дамоклів Меч.

    А втім, якщо у суспільстві такі поняття, як «професійна відповідальність», «честь мундиру», «втрата обличчя», «громадська опінія», повністю зіґноровано і цинічно висміяно, то без Дамоклового Меча не дати ради - навіть якщо назва йому страх.

    Звичайно, навіть щире бажання «зробити краще» не може компенсувати брак смаку, компетентності і розуміння: чого, скільки, якого саме треба для такої акції; і саме зараз, і саме у Львові? Хоча, володіючи багатим творчо-професійним ресурсом на Державному рівні, таких проблем в організаторів-постановників Дійства не мало б бути.

    За усієї любові до рідного фольку «Великої» України, вважаю, що доза «шароварів» на сцені Львівської Опери, як для Львова - була явно перебільшена. Ця пропорція не відображає реальні смаки сьогоднішнього галичанина. Крім гопаків і патріотичних пісень, львівський професор, лікар, художник, літератор, бізнесмен і… навіть політик - охоче посмакував би і чимось академічним на якісному професійному рівні. Але, видно, той, хто за нього це вирішує, має своє коло уподобань і свій рівень понятій…

    шаровари, гопаки і патріотичні пісні...

    І все-таки - не це було найгострішою проблемою. Зрештою, всі гопаки щодо професійності виконання були на доброму рівні. Але дуже вже прикро було усвідомлювати, що не якась ще одна «клубна вечірка», а саме урочистість з нагоди першого за ранґом Державного Свята псувалась подекуди відвертою байдужістю і недбалістю.

    Почалося все хоч і не з «доклада», але з на диво оптимістичного, як на сьогоднішній день, спічу 22-річної студентки-журналістки. Якийсь недобрий присмак залишав по собі цей чи то романтично-наївний, чи наївно-фальшивий «комсомольський» стиль. До кінця промови усе прояснилося. Зокрема, коли «ровесниця Незалежності», перелічивши в іменах усю «спортивну славу України», закликала більше згадувати у Світі про наші «великі здобутки» (напевно, насамперед за останні 10 років), а «не лише про Голодомор».

    Може, в Держуніверситеті забули, що за вікном 2013 рік і що події 80-літньої давності сьогодні мають для великої частини українців певний пріоритет… Видать - не для всіх. Але не сумніваюся: Міністр Освіти, як і всі його друзі в Україні та за її межами, залишилися задоволені. «Молодєц! Зачтєно».

    Іншу думку з цього приводу мали глядачі, зокрема учасники Світового Конґресу Українців (з 33-ох країн світу), що якраз проходив у Львові, і саме під знаком 80-х роковин тих трагічних подій.

    Ориґінальним і свіжим можна було б назвати перший номер концертної програми - виступ народного ансамблю «Древо» з Полтавщини. Але… Почуття міри в будь-чому - чи не найперша запорука успіху. Мистецтво теж не є винятком. Одна народна пісня акапела (без супроводу), але наживо, у живій акустиці без мікрофонів (!), напевно, захопила б публіку. Втримати увагу, виконуючи дві та ще й багатокуплетні, - складно. А запропоновано було публіці аж три! Тривало те все майже 15 хвилин - чи то у мікрофон, чи під фонограму «плюс»? Подумалося: ну як ще краще можна відбити охоту не лише простому посполитому, а й і академіку до національної пісенної автентики?

    Дбаючи за цілість форми усього дійства, своє тверде слово тут мав би сказати режисер. Не сказав… Через технічні проблеми незрозумілою на сцені була і присутність учасників театрального центру «Слово і голос». Їхні старання було лише видно, але не було чути. Від початку і до кінця номера публіка чула лише два голоси «Древа», найімовірніше, записані і подані з фонограми. Під'єднати до них ще десятьох співаків, забезпечуючи баланс звучання, звукотехнік так і не зумів. Отож задум був цікавим, але втілення…

    Під час наступного номера у виконанні модерн-балету «Життя» подумалося: як важливо ознайомитись з програмкою концерту, де все «пояснено». Без пояснення цей номер викликав теж доволі цікаві й чіткі образні асоціації, можливо, навіть оригінальніші та пікантніші, ніж задум хореографа. На сцені під музику з явним східним колоритом - хроматичними інтонаціями мелодій - танцювали люди в тюрбанах! А позаяк дійство проходило на фоні театрального живописного полотна - куполів «Софії» у Константинополі, то дуже природно могло трактуватися як «тріумф Турків після захоплення Константинополя» (16 ст.). Ключ до правильного розуміння номера крився саме у Програмці - «Древо роду» (Ляльки-Мотанки). Як добре, що люди у нас поголовно вміють читати!

    До позитивів Дійства можна зарахувати виступи чоловічого вокального октету «Орфей», стабільно професійного «Дударика», дуже емоційного, але актуального і «в темі» Романа Ковальчука з його піснею «Холодний Яр». Дуже щиро, без фальшу і з чарівною дитячою безпосередністю відпрацювали свій патріотичний номер «Слава Україні!» діти із Зразкового театру української пісні «Джерельце» зі Стрия.

    виступ Зразкового театру української пісні «Джерельце»

    Щодо танців, яких тут було вдосталь, то треба визнати - виконавство було на доброму рівні. Нема нічого поганого і в традиційності хореографії українських «візиток» з відомим уже на весь світ набором трюків… Утім ідея літаючої бочки з порохом (бо на пиво, вино… була явно замала) у танці «Їхали козаки» була трохи «заекстрімна» і…банальна. А що якби впала - подумалося. Прощавай, перлино архітектури, Львівська Оперо…

    Та це все можна оцінювати і трактувати по-різному: сприймати поважно, або з гумором, і навіть побачити позитив у спробах хореографа знайти щось нове і свіже.

    Гумор скінчився у наступному номері, «Українському жартівливому танці з бубнами». Власне, з танцюристами, як і з їх бубнами, усе було гаразд, а от звукорежисер, відповідніше буде сказати - терорист за пультом, вдався до експерименту.

    Піддослідними стали і самі танцюристи, і, що трагічніше, понад тисяча людей у залі Львівської Опери. Протягом усього номера сила звуку стрибала від найголоснішого рівня до найтихішого. До цього звикнути було неможливо, а той бідака за злощасним пультом у партері ніяк не міг дати тому ради. Якби щось таке трапилося на якомусь рок-концерті, де континґент слухачів трохи інший, то все могло б закінчитися трагічно…і для «спеціаліста», і для його пульта. Після закінчення номера якась поважна пані (напевно, з Австралії) приречено, але виразно зітхнула: «Як у сільському клюбі».

    Можна, звичайно, здогадуватися, припускати: не перевірили диск, не провели пробу… Але кого це має хвилювати на Урочистій Академії з нагоди Національного Свята?! Ех, подумалося, вам би сюди якогось «Пєрвого Сєкрєтаря Обкома» з початку 80-х, не кажучи вже про «комісара-совнаркома» з кінця 30-х… Отут і згадалося про страх і його ганебну необхідність.

    Останню ж крапку, з одного боку, сумну, а з іншого - дуже промовисту, було поставлено під саму завісу Дійства. Народна артистка України, Герой України, народна улюблениця, Ніна Матвієнко, з такої урочистої оказії запропонувала львів'янам високоякісну…«фанеру».

    Простий «people» міг би і не здогадатися, що його дурять, якби співачка трохи більше потренувалася з «попаданням». «Паранормальний феномен» - як швидкість звуку перевищувала на добру секунду швидкість «зображення»-світла - було видно не лише з партеру, а й з третього балкону.

    Будь-де у цивілізованій Європі щось подібне тяжко собі навіть уявити. А в нас це стало нормою. Курйозних випадків, коли «фанера» давала збій і дорогий народно-фанерний співак ганьбився перед публікою, - аж задосить.

    Цього разу «фанера» начебто збою не дала, але навела на роздуми про реальний стан речей навколо: якесь воно все у нас несправжнє, фальшиве, брехливе… Фанерне. І всі про це знають, і всі мовчать, і всіх це, як виглядає, влаштовує.

    Але пригадалася дитяча казочка: « …І прийшов страшний голодний вовк, і дмухнув на солом'яну хатинку - вона й розвалилася!.. Дмухнув на фанерну хатинку - і ця теж розвалилася!... А на кам'яну дмухав-дмухав!..»

    Здається, вже найвищий час нуф-нуфам і наф-нафам зрозуміти: у фанерній халабуді їм не вижити.

    Тома ЯВОРСЬКИЙ

    Опубліковано: Zbruč. - 4 вересня 2013 р.
    Фото: Ярина Гриновець

    Сподобався сайт? Поділися лінком з друзями:





     © 2002-2017 Зразковий театр української пісні "Джерельце"
    Матеріали даного сайту можуть використовуватися лише з письмового дозволу адміністрації
    з обов'язковим посиланням на джерело www.dzerelce.org.ua