Писанко, воскресни!


Справжнім відкриттям, чи радше одкровенням не тільки для журі Міжреспубліканського фестивалю дитячих фольклорних колективів у м. Хмельницьку, але й численних учасників фестивалю майже з усіх колишніх республік Радянського Союзу, стала вистава “Джерельця” “Писанко, воскресни!”, (за яку колектив було нагороджено найвищою відзнакою – Гран Прі).

Писанко, воскресни!Звернутись до такої серйозної і нетрадиційної тематики, тим паче, у травні 1991 року (за 3 місяці до проголошення Незалежності України!), мабуть, сміливий вчинок. Адже на сцену було винесено біблійний сюжет, чи не найголовніший для всього християнства – Хресна дорога Спасителя нашого Ісуса Христа.

У великій виставі на три дії розгортаються картини різних часів. Усе починається з приготування давньою українською родиною до свята Великодня. Мама з донечками печуть паски та весняні пташки – щоб весну закликати, сини майструють калатала, щоб мати право першими йти у сумній і почесній процесії за церковною Божою плащаницею, а дідусь згадує своє дитинство.

Святкові приготування завершені. Завтра – найбільше та найвеличніше свято – Великдень! А сьогодні, помолившись перед сном, діти просять матір прочитати їм Біблію про життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа. Схвильовані почутим, діти засинають.

Над Єрусалимом збираються зловіщі хмари. Люд готується до Пасхи, та все ж настає напружена нічна тиша. В Гетсиманському саду, обливаючись кривавим потом, молиться Спаситель…

Зрада Юди, відречення Петра, катування і глузування, несправедливий суд у Пилата… Вся історія останнього шляху Ісуса відкрито і вражаюче проходить перед очима глядача, які й самі мимоволі стають учасниками трагічного дійства.

Кілками вбиваючись у свідомість, лунають удари молотків катів, прибиваючих Спасителя до хреста. Людська злоба виливається невинною кров’ю на Голгофі…

Пречиста Діва оплакує Свого Святого Сина, люди каються у гріхах, страх і розчарування витає над Єрусалимом.

Вартові заснули при гробі Господньому, раптовий спалах сяйва будить та лякає їх. Від гробу відвалюється величезний камінь, і у славі, оспівуваний тисячними ангельськими хорами Воскресає Христос.

Люди з великодними кошиками, вишиванками та писанками йдуть до церков, співаючи радісно “Христос Воскрес!”, у Тайні Євхаристії їм являється живий Христос, який власноруч причащає найменших дітей. Великодня радість досягнула свого апогею, що виливається у величний гомін дзвонів, хор всього люду та великодні забави на прославу воскреслого Спасителя.

Слід тут згадати, що найвідповідальнішу та найважчу роль у виставі, роль Ісуса Христа погодився зіграти тодішній студент Львівської консерваторії ім. М. Лисенка, син Ірини Іванівни Руслан Король. Хоч здавалось би, сценічна гра артистів далеко не реальна небезпека відтворюваного, та все ж, від численних репетицій, (а хрест було виготовлено у реальну величину, і з дерева, що додавало й відповідної ваги), частими промахами юних артистів в ролі катів чи воїнів, на тілі Руслана з’являвся не один синець, а то й рана…

Фізично й психічно витривати у виставі, яка мимоволі торкається найглибших струн людської душі, і переживання виконуваних героїв стають власними, при тому пам’ятати уроки артистичної майстерності - справа долеко не легка. Однак, як згадують учасники вистави, вони завжди відчували якусь внутрішню настроєність і розуміння, що саме і як мусить бути виконане. Може й дійсно, у тому їм допомагав Господь.

Підготовка такої великої вистави зайняла порівнянно небагато часу, (якщо зважати на те, що до кінця січня тривали концерти з виставою також на три дії “Вифлеємська ніч”). “Писанко, воскресни” потребувала виготовлення не тільки костюмів єрусалимського люду, римських воїнів, первосвящеників, Ангела, апостолів, Ісуса Христа, Пилата, відповідної атрибутики, але й масштабних декорацій.

Єдиним спонсором вистави виступив завод “Кінескоп”, завдяки старанням директора клубу Ольги Фединець, учасниці “Джерельця” та сестри Ірини Король. Художні майстри клубу “Кінескопу” виготовили багато речей реквізиту.

Деякі з костюмів пошив знаменитий львівський модельєр, автор костюмів до багатьох художніх фільмів, в т. ч. “Молитва за Україну”, нині світлої пам’яті, Володимир Фурик.

До цієї вистави все складалось без якихось надмірних зусиль. Так, за деякий час до підготовки програми полковником Петром Костюком (колишнім моршинцем) для “Джерельця” було передано багато костюмів та матеріалів, з яких стало можливим виготовлення “єрусалимської” одежі. Із захопленням та посвятою взялися до створення декорацій викладач школи, народний майстер та художник Володимир Барабаш, Микола Король, педагог МШМ, відомий художник, нині світлої пам’яті, Олег Завозін. Сценічні купола церков та дзвінниця, образ Христа на хустині, як і деятки інших речей, з любов’ю виготовлених спеціально для “Джерельця” стали невмирощою пам’яттю про великого майстра.

На плечах Ірини Король крім підготовки сценарію, великої та тяжкої праці режисера-постановника, лежали обов’язки пошиття ще й багатьох-багатьох костюмів єрусалимців, адже тодішній склад учасників – учнів та педагогів налічував понад сімдесят осіб! Коли не ставало матеріалів – на виставу жертвувались свої, найкращі відрізи тканин. Так, окрім інших, нею було створено три костюми Ісуса Христа, пошито плаття Ангела, плащ Пилата, костюми первосвященників.

Музичне оформлення, запис фонограм, аранжування для оркестрової групи, сценічне світло та всю організаторську сторону вистави взяв на себе директор школи Ростислав Фединець.

Прем’єра вистави відбулася 20 квітня, на Великдень, у моршинському Палаці культури і зібрала стільки глядачів, що були заповнені усі проходи та сходи до сцени…

Крім Хмелницька були пам’ятні виступи у Львівському театрі ім. М. Заньковецької, Стрию, знову ж Моршині, – 1992 рік; запис на Львівській телестудії – 1993 рік.

А того доленосного для всього українства 1991 року, на конкурсному виступі великодній спів лунав не тільки зі сцени, але й залу. Хтозна, може це було відчуття близького воскресіння України?

2 comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *