Вифлеємська ніч


29 грудня 1989 року у Моршинському Палаці культури, силами “Джерельця” було поставлено виставу на три дії “Вифлеємська ніч”.

Вифлеємська нічНе зважаючи на заборону, по селах продовжував жити звичай колядувати та ходити з вертепом. І знову за безцінними перлами народної творчості Ірина Король вирушила в Карпати, випитувала у рідних батьків, ревнителів давніх традицій, як повинні проходити Свята вечеря, приготування до неї і людей, і всього газдівства… Вже пізніше, зібраний матеріал ретельно аналізувався, відбиралися найкращі взірці. Адже святкування Різдва Господнього з давніх давен в українського народу далеко не зводились тільки до Всеношного Богослуження та Різдвяної Літургії. До християнських обрядів доплітались повір’я, магічні дії, ті ж колядування та щедрування, які прийшли до нас ще з передхристиянських часів. Бажання показати все багатство та різнобарвність Різдвяних звичаїв та традицій втілилось у написаня сценарію до вистави “Вифлеємська ніч”. Ця програма – не тільки відображення цікавого та милого кожному українському серцю давнього минулого, але й спроба відповісти на запитання, що саме породило у рідного народу вірування у прикмети – першу зірку на небі, замовляння худоби, обереги дому від нечистої сили… А це може стати можливим тільки завдяки висвітленню історичної правди – в даному випадку біблійної історії народження Ісуса Христа. Тому, відкривається завіса і…

Давня українська хата. Уся родина знаходиться у святковому передчутті Різдва. Мама-господиня готує 12 святвечірніх страв (як символ 12-ти апостолів Господніх, 12-ти місяців у році), їй допомагають доні, постійно випитуючись про символіку усього дійства, ще й дідусь нагадує, “що кожне слово у цей вечір має вагу”, тому добре повернеться добром, а зле – бідою та прикрістю. Величезною радістю для найменших дітей є застеляння по долівці соломи – на знак того, що сам Бог народився у бідній стаєнці. Батько вносить вівсяний сніп-дідух – символ достатку, здобутого важкою працею людською, а мати чинить кілька дій-оберегів, щоби доні швидко заміж вийшли, люди про них не брехали, та щоб відьми молоко у корів не відбирали.

На небі з’являється перша зоря – провісниця народження Христа і це стає дозволом приступити до святвечірньої вечері. Лунає тиха та щира молитва за родину, за Україну, спожито першу ложку диво-страви куті, а попід вікнами вже сміються малі колядники. Радо їх зустрічає родина, співають разом коляд, та в гості просяться дівчата-щедрувальниці, а за ними -–парубки питають, чи можна показати дійство - вертеп. І гості, і господарі стають учасниками захопливих подій, що мимоволі переносять всіх у час народження Ісуса Христа.

Вифлеємська зірка веде за собою мудреців зі Сходу. (У виставі в ролі мудреців виступають князі України, проводиться паралель до історії України). Про це дізнається цар Ірод, який підступом хоче вивідати у них, де народився Цар. Для певності він надає наказ убити всіх немовлят. Вбита горем з’являється Рахиля, оплакуючи втрату свого первістка, на розраду приходить Ангел, який до вертепу Божого веде пастушків. А на захист матерів немовлят та на боротьбу з Іродом постають козаки, які теж поспішають до Вифлеєму, віддати шану та поклін новонародженому Спасителеві.

У цю сявту ніч навіть Смерть непідвладна цареві Іродові, відмовляється косити всіх, кого він повелів, бо “косила їх в тридцятих, сорокових, п’ятдесятих, а тепер їм треба жити…”. Усі темні сили - Циган, Юдка, Смерть та Чорт зникають в страху перед дивом, що відкривається їхньому поглядові – скромну стаєнку освічує ясний промінь вифлеємської зорі, а там, схилившись у молитві над дитиною чуває Божа Матір, Святий Йосиф охороняє спокій святої родини, а маленькі ангелики приспівують Божому Дитяткові колискові… Все завмирає у побожному благоговінні, і тільки десь здалека несеться давня українська коляда - “в яслах лежить хтось поспіший, співайте маленькому…” І так, наростає звучання ангельського хору, що закінчується потужнім і радісним акордом –“Вся Україна Христа прославляє, слава Україні! Христос ся рождає!”

Пробуджені радісним христянським привітом та голосною українською колядою глядачі у залі не вірили почутому та побаченому. Котилися рясні сльози по обличчях, для багатьох старших людей вистава стала спомином з дитинства, а для молодших – добрим уроком народознавства. Вже після виступу молоді господині підбігали до учасників вистави та записували, що і як потрібно подавати на стіл, якими словами молитись, що робити, щоб охоронити свій дім та родину від чародійства – за якийсь тиждень Різдво! А вдома малі джерельцята вже самі “повчали” батьків, як опроваджувати Різдвяні свята – після виступів вони себе відчували експертами з обрядознавства.

У школах починались канікули – а у “Джерельця” напружена праця – виступи по району, у Львові. Тільки дитячим ентузіазмом та надвитривалістю керівника можна пояснити успішність усіх до одного концертів з півторагодинною програмою, яку ставили не тільки по два, але й по три рази в день!

Щоб читач краще міг собі уявити чисельність таких концертів, наведемо дати та кількість концертів тільки за один місяць:

03.01.1990 р. Моршин, Палац культури;
04.01. на Львівському заводі “Кінескоп” було проведено за участю “Джерельця” три концерти – о 12.30, 14.30, 16.30.
09. 01. Стрий, мостобудівельне управління;
10.01. Моршин, Палац культури;
15.01. Львів - 12.30. Інститут “Сірка”;
16.00. “Кінескоп”;
19.00. Науково-дослідний інститут;
27.01. Стрий, Міський будинок культури;
28.01. Моршин, Палац культури.

“Вифлеємська ніч” завоювала серця багатьох глядачів. Вже наступного, 1991 року на чисельні прохання глядачів, ЛТБ запропонувала відзняти цю програму, а за кілька днів опісля “Джерельце” вирушило у свою першу закордонну поїздку – до українців в Польщі, м. Перемишль на свято Водохрещення.

Щоб відбулася тоді ще така далека поїздка, вартувало прикласти немалих зусиль, і не тільки для того, щоб виготовити усі необхідні документи на 75 учасників вистави, (а такі нелегкі обов’язки взяв на себе керівник оркестру Ростислав Фединець, і з того часу й по нині він виконує роль менеджера колективу), але й щоб переконати у доцільності концерту тодішню адміністрацію музичної школи. Нарешті, коли здавалось би, все складається добре, у день виїзду діти та дорослі від восьмої ранку очікували приїзду автобусів, а їх все не було. І не могло бути – адміністрація школи їх просто не замовила. Фактично зривався не просто черговий концерт, а великий захід, готований українською громадою Польщі. І в такі моменти “Джерельцю” допомагала моршинська громадськість. Так і тепер, батько учасниці колективу п. Богдан, (в майбутньому мер міста) домовився за транспорт, заскочені таким несподіваним завданням водії, не дивлячись на свято, погодились везти дітей, проявили велике розуміння і їхні начальники – відрядили без зайвих питань. Рушили.

На самому кордоні, знову ж із чийогось “доброго сприяння” 2 автобуси з учасниками було затримано… на невідомо який час, - перетрясали кожну складку костюмів, обдивлялися кожен інструмент чи декорацію, і знову завертали в кінець черги.

А всього за кілька метрів від позначення україно-польського кордону, з того боку чекали спраглі рідного слова співвітчизники. Голова організації українців в Польщі п. Мирослав Сидор звертався до українських митників з проханням пришвидшити процедуру проходження кордону, бо ж у Перемиському Народному домі з самого ранку артистів чекали родини, на польській стороні – автобуси, за які потрібно було оплачувати кожну годину перестою, (наші водії не мали закордонних паспортів, тому могли підвезти “Джерельце” тільки до кордону), та найгіршим було те, що припікав десятиградусний мороз, діти перемерзли і могли захворіти…

Захоплення ж самих артистів від планованих гастролей поступово зникало, натомість з’являлось розчарування і страх, наймолодші почали схлипувати, а старші – молитись. І чи то молитва, чи то коляда, складена дітьми “сумний святий вечір на польськім кордоні”, розтеплили серця строгих митників, що аж по четвертій годині ранку стомлене, змерзле і голодне “Джерельце” таки перетнуло кордон.

Звісно, часу для сну не залишалось – за програмою святкувань вже о восьмій ранку потрібно було брати участь в Богослуженні у храмі, а відтак - у водохрещенні на ріці Сян. Пересидівши кілька годин у Перемиському Народному домі, разом з українською діаспорою вирушили на Літургію. І хоч позаду було стільки переживань, неспана ніч, гаряча зустріч з українцями, проспівана разом з ними молитва та коляда влила в жили нової сили та енергії. “Вифлеємська ніч” захопила не тільки українців, але й присутніх на концертах поляків. (Шовіністичні настрої польської громади в Перемишлі не приховувались. На стінах Народного дому її молоддю було вимальовано тризуб на шибениці, зачувши український говір, ця ж молодь улюлюкала вслід. Але був й інший момент – порозуміння: мішані українопольські родини приязно приймали наших дітей на помешкання, а потім ще довго продовжували з ними спілкування. Мистецтво зводило мости приятелювання).

Так, у кожного виступу, кожного концерту є своя історія. Та розповіли ми саме про цей тому, що то був початок нашого, моршинського відродження, відродження, яке захопило і українську громаду в Польщі, того, що стало початком міцних і добрих взаємин надалі й з самим поляками.

“Вифлеємська ніч” ще не один рік тішила найрізноманітніших глядачів. Звісно ж, з кожним роком програма удосконалювалась. Та попри т.зв. повнометражний варіант довелось готувати і його спресовану версію – есенцію всієї вистави на фестивальні вимоги. Такі потуги були виправдані численними нагородами – 1994 рік – “Джерельце” лауреат районних Різдвяних фестин, м. Моршин; Різдвяні фестини –’99, м. Моршин, І премія; 2001 р., - Обласне свято-конкурс зимового фольклору "Ой. радуйся, земле“, м. Трускавець, (I місце); 2002 р. - Обласне свято фольклору “Різдво у Трускавці”, (І місце, особлива відзнака міністра культури України Ю. Богуцького); 2003 р. - Обласне свято фольклору “Різдво у Трускавці”, (почесна грамота керівникові та подяка колективові, як почесним гостям свята). Крім того, до програми додався відроджений звичай “ходити з козою”, або ж попросту свято Меланії та Василя, що проводилося на Старий Новий рік, 14 січня. Варіанти Різдвяної вистави можуть бути під назвою “Вертеп”, “Меланка” чи ін., однак це не означає, що перейменовано одну й ту само програму, радше назви конкретніше відповідають самому змісту представлюваного нового. Цим поясненням ми хочемо внести ясність у подальше прочитання.

3 comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *