ПУБЛІКАЦІЇ
ПРО "ДЖЕРЕЛЬЦЕ"

"ДЖЕРЕЛЬЦЕ" ВЕЛИКОЇ РІКИ

Тепер якось не замислюємось глибоко, що значать для людини свобода, незалежність. Здається, що можливість вільно мислити, вільно діяти і висловлюватись уголос про поняття, близькі й зрозумілі кожній людині, - Бог, Україна, Родина - були завжди... Якось забуваємо, що ще декілька років тому навіть співати про це у тоталітарній державі вважалось кримінальною справою. Але, не дивлячись на все, - співали. І співали так, що було чутно усім. Більше тою, можна припустити, що незалежність для нас спустилась на крилах пісні, бо саме пісня стала чинником відродження національної сутності: завжди присутня у духовності народу, уярмлена, нещадно нищена і тлумлена разом з ним - вона злетіла на невидиму височінь, захоплюючи нові й нові версти людей...

Є у курортному містечку Моршин дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль "Джерельце", започаткований групою ентузіастів - педагогів місцевої школи мистецтв. Головну роль у його організації відіграла викладач музично - теоретичних предметів п. Ірина Король. З дитинства заслухана у народну пісню рідних околиць, задавлена у неповторний мистецький світ фольклору Бойківщини, вона ще у 70-х роках постановила собі відродити ці здобутки, повернути їх у мистецькій оправі людям. Пригадаймо: у ті роки, не дивлячись на патетичні гасла режиму про мистецтво "національне за формою і соціалістичне за змістом", саме національне в ньому займало дуже скромне місце. Все, що не "соціалістичне", нещадно усувалось. Тому й надзвичайно важко було відродити первинні фольклорні зразки ^недоторканому вигляді, у всій красі й барвистості правіковічних образів народної творчості. Ось у таких приблизно умовах і зароджувався своєрідний творчий колектив.

Лише наприкінці 80-х років, коли ідеологічні перепони ослабли, щоб невдовзі шикнути, - майстерність і мистецтво ансамблю заблисли всіма барвами веселки. Неодноразово мав змогу спостерігати і насолоджуватись творчістю "Джерельця". Пригадуються давній його виступ у Сімферополі, де присутні із слізьми на обличчі ловили кожну ноту, кожне слово з уст маленьких артистів під час однієї з вистав (проходив - тоді ще всесоюзний - семінар народам творчості дитячих мистецьких закладів). А як не згадати хвилюючий виступ моршинського колективу на заключному концерті 2-го міжреспубліканського огляду - конкурсу дитячої творчості. Саме "Джерельце" розпочало його впевненим і палким співом національного славня "Ще не вмерла Україна", який тоді у м. Хмельницькому прозвучав так відверто, при численній аудиторії чи не вперше. Як член журі цього представницького мистецького заходу можу засвідчити: далеко не всім присутнім можновладцям не сподобалось, але нічого не вдієш - наступали великі зміни...

Пройшли роки. "Джерельце" розвивало свою майстерність: численні концерти перед найрізноманітнішими аудиторіями. записи на телебаченні, прихильні відгуки у пресі. Успіхи, захоплення присутніх від побаченого і почутого, радість. Очолюваний впевненою рукою, ансамбль йшов незвіданим шляхом, брався за великі полотна. Здобуті результати у вихованні учасників помітні і вражаючі: діти вивчили більше як 250 пісень, відродили звичаї у своїх сім'ях, показали відроджені традиції на сцені майже до всіх свят. На сьогодні у його творчому доробку налічується більше десяти вистав (кожна на 2-3 дії): "Вифлеємська ніч", "Писанко, воскресни", "Вінок Кобзареві", "Свято Матері", "Козацька Слава", "Стрілецьким шляхом", "Тополя" (вшанування дівочої краси), "Ой, Канадо, o Канадочко", "Ой, хто - хто Миколая любить", "Обжинки", "Ой, на Йвана, на Купала" та ін.

Про народження ансамблю, засади й "секрети" його творчості розповідає його незмінний керівник п. Ірина Король.

Кореспондент: Що стало першим поштовхом до створення фольклорно - етнографічного ансамблю?

Ірина Король: Як не дивно, мотив для виникнення ансамблю дуже простий і зрозумілий: зробити предмет сольфеджіо цікавим, привабливим, зайнятись естетичним вихованням дітей, з допомогою фольклору відродити забуті прадідівські звичаї та обряди. Скільки їх втрачено, скільки обрядів, забав, звичаїв загублено і винищено! А які величезні виховні можливості криються у народних іграх і забавах! Музичні ігрища - не наймиліші хвилини, що потрібні дитині, як повітря. Вони збуджують глибинні почуття любові до рідного краю, природи, традиції, розвивають увагу, фантазію, формують творче ставлення до життя. Завдяки забавам можна виховати у дитині всі риси, які шануємо у людей, бо вони в легкій, доступній та ненав'язливій формі скеровують у бажане річище формування дитячого світогляду.

Кор.: Очевидно, для такого розуміння важливості - народнопісенного, ігрового первня у вихованні дітей були у вас певні передумови - школа, сім'я, оточення?...

І.К.: Я не вчилася співати народних пісень у школі (як, додамо, і тисячі - тисячі інших дітей, і ця ситуація, на жаль, триває й до нині - В.Г.). Але вдома не було дня без пісень, без музики. У нашій хаті звучала скрипка - грали прадід, дідусь, батько. Моя мама з батьком запрошували молодь на випрядки - вечорниці і довгі зимові вечори я слухала пісень. Тато зі скрипкою в руках робив щось таке, що ми тепер називаємо сценарієм. Згодом від . батьків, сусідів, мешканців навколишніх сіл я почала збирати і записувати розповіді про те, як святкували народні обряди на Бойківщині. Все це з часом лягло в основу власних сценаріїв для нашого ансамблю.

Кор.: Такий ансамбль, як "Джерельце", можна порівняти з живим організмом, у діяльності якого важливі всі складові, навіть найнепомітніші, найдрібніші... У колективі, мабуть, вже є певні засади, що диктують напрями роботи, і вони, можливо, обіцяють стати традицією?

І.К.: Якщо говорять, що історія - душа народу, то слово, пісня, казка, легенда, батьківський звичай -жива, пульсуюча кров. Не відродять діти - пересохне джерело народної творчості. Тому не можна гаяти часу, особливо тепер, у час відродження національної школи. Перед вчителями стоїть вимурована скеля безпам'ятства, а її можуть розбити лише ті, хто усвідомлює, що справжні творці нашої суверенної держави ще сидять за шкільними партами. Школа повинна створити для учнів можливість засвоювати вартості культури рідного краю і через них сприймати надбання інших народів. Основою національного виховання повинні бути духовна культура і релігійне виховання, бо в них є надійний шлях духовного формування і вдосконалення особистості. Завдання вчителя - розбудити в учня бажання самовдосконалення, прагнення реалізувати свої творчі можливості і зформуватн національне мислення.

Життя ансамблю будуємо так, щоб діти не лише вивчали пісні, звичаї українського народу і, зокрема, Бойківщини, але й досліджували їх витоки. Тому визначальне місце в репертуарі ансамблю належить фольклорові.

У фольклорних експедиціях діти разом зі мною спрагло дошукуються найглибших фольклорних покладів, щоб пізніше дбайливо опрацювати цей матеріал, підготувати його до рівня сценічної вартості, і на сцені з'являється годі нова вистава, скажімо, "Бойківське весілля", у постановці повного складу ансамблю "Джерельце".

Такими принципами я керуюсь у виховній позакласній роботі з учнями ансамблю. Як кінцеву мету у вихованні дітей бачу фізично здорову, морально стійку та * інтелектуально розвинуту людину майбутнього.

Кор.: Ті. кому пощастило познайомитися з ансамблем безпосередньо, у концертній діяльності, певно, помітили, що на сцені, крім дітей найрізноманітнішого віку, є й дорослі. Хотілось би почути щось з цього приводу, як і те, яким чином ансамбль готується до виступів, у якому "режимі" працює...

І.К.: Кількість учасників в ансамблі коливається у залежності від випуску учнів школи і нового набору. Від 50 до 75 осіб різного віку - від найменшого, 5-річного, до найстаршого зі складу вчителів. Поповнення ансамблю проводиться дуже легко: за рахунок бажаючих вступити до ансамблю відбувається і набір до школи мистецтв на конкурсній основі. Щодо режиму, то можна твердо сказати, що діти займаються стільки, скільки потрібно, не виключаючи недільних, . святкових днів і навіть канікул, бо йдуть на репетицію як на розвагу. Вони закохуються в те, що відтворюється на сцені, тому йдуть із великим задоволенням у позаурочний час. Учасники ансамблю вчаться раціонально використовувати кожну хвилину, тому поєднувати успішне навчання у двох школах з участю в ансамблі їм не важко. Цікаво, що перебування у складі ансамблю є стимулом до відмінного навчання з усіх предметів, тому середняків у складі учасників нема. Крім доброї успішності, діти відрізняються зразковою поведінкою і вихованістю. Кожен учасник знайомиться із Статутом "Джерельця", складеного самими дітьми, і зобов'язується його неухильно виконувати.

Кор.: Цікаво... Чи можна було б з ним ознайомитись стисло?

І.К.: Звичайно. Ось він:

1. Кожен учасник ансамблю працює над особою: слідкує за культурою мови і розмовляє тільки українською мовою.
2. Кожен учасник є збирачем фольклору і активним його популяризатором.
3. Для кожного учасника є обов'язковою свідома дисциплінованість у школі, вдома, на вулиці тощо.
4. Всі зобов'язані зберігати культуру взаємин між собою, з учителями і батьками.
5. Старші учасники ансамблю повинні бути мудрими й добрими опікунами Молодших.
6. Бути справедливим і самокритичним.
7. Сценічна культура і дисциплінованість (це Найголовніша вимога, якої дотримується кожен артист під час вистави).

Кор.: Що й казати, засади ансамблю "Джерельце" дуже серйозні. Але незаперечним фактом є і успішна його діяльність, і визнання далеко за межами області...

І.К.: Так. Як керівник дитячого колективу бачу свої завдання такими: плекати у дітей почуття доброти, чуйності, людяності, чемності, справедливості, виховати правильне ставлення до національної спадщини, виховувати їх у національному дусі: підняти якнайбільше перлин фольклору і винести їх на сцену: через дітей відродити звичаї в їх сім'ях; навчити дітей перевтілюватись в образ свого героя. Ансамблі, від початку свого існування був і є осередком шанувальників народної пісні, його учасники знайомлять громадськість із тими чистими витоками, які не дають обміліти мелосу українського народу, бо ж створено його з метою виховання любові до звичаїв, традицій, до рідної землі та її історії.

Кор.: Напевно, ансамбль часто виступає з своїми програмами перед різноманітними аудиторіями...

І.К.: Концертна діяльність перенасичена виступами з нагоди усіх свят народного календаря, державних свят та виступами на запрошення. У Моршині не відбулося жодного свята без участі ансамблю "Джерельце", часто доводиться виступати на заходах районного, обласного, навіть державного рівнів, а також концерти для українців за кордоном (у Перемишлі). По закінченні навчального року ансамбль продовжує свою діяльність (на відміну від інших шкіл, де творче життя завмирає): відбуваються виступи у природних умовах - наприклад, тригодинна програма на свято Івана Купала, концерт - вітання для новобранців із східних областей України, що відбувають військову службу у Стрию, записи на - телебаченні...

Кор.: Мені неодноразово доводилось бути на концертах "Джерельця" і завжди вражали не лише музичний бік вистави - злагодженість, особливий піднесений стан усіх виступаючих, дивна гармонія і драматургічна продуманість деталей... Впадали в око і сценічне оформлення кожної з вистав, їхня неповторність, багатство декорацій і народних строїв... Невже у вас нема труднощів, проблем, як вирішуєте матеріальне забезпечення?

І.К.: Розповідаючи про наші успіхи, трудно обминути і проблемні питання. Все, про що я розповіла, здійснено в позаурочний час, безоплатно. Працюючи викладачем - теоретиком, завідувачем теоретичного відділу, відзначу, що позакласна робота вимагає немало часу, доброї волі, зусиль, і великої допомоги.

Тут мені на поміч прийшла моя сім'я: брат, чоловік, сестра, сини й дочка - усім їм я завдячую тим, що можу повністю віддатись улюбленій справі - такій корисній і погрібній для суспільства (так мені здається). Та не тільки часу не вистачає. Всі добре знаємо, як нелегко нині щось придбати для школи - музичні інструменти, костюм. Отож, за власні кошти, власними руками і за рахунок відпочинку, переважно вночі, сама шию костюми для всіх вистав. А реквізит з батьківського та мого власного дому... Все, що потрібне для сценічного оформлення. З погляду тверезого прагматика моїм старанням нема виправдання та й, по правді кажучи, важко самій про це судити. Але як бути інакше, коли напрошується думка: хто ж заспіває отих неповторних пісень, хто передасть їх нашим нащадкам, що ми залишимо у серцях своїх діток, що можемо посіяти у їхніх душах, аби вони дорожили кожною зерниною, вирощеною на нашій ниві, щоб праця батьків була для них святинею, рідне слово - дорогоцінною перлиною, рідна пісня - колисковою їхнього народу?

Кор.: До пристрасних слів з питальними інтонаціями - закликами дослуховуємося з розумінням. Керівник фольклорно - етнографічного ансамблю з багаторічним досвідом, фольклорист - практик, ентузіаст і майстер своєї справи, п. Ірина Король мас право на виголошення небуденних, переконливих слів про майбуття нашої культури, нашого дитинства...

Багаторазовий переможець численних мистецьких змагань - оглядів, фестивалів, конкурсів - ансамбль "Джерельце" продовжує творити. А його перемоги вже мають чималеньку історію:

- у 1989 році - лауреат 1-го республіканського конкурсу дитячих фольклорних колективів у м. Хмельницькому;
- у 1991 році колектив одержав вищу нагороду 2-го міжреспубліканського конкурсу - Гран Прі (теж у м. Хмельницькому). Це - не рахуючи високих нагород па обласних і зональних змаганнях.

Зараз ансамбль перебуває у дальших пошуках та планах: численні здобутки та надбання свідчать про високий професійний рівень та спонукають до подальшої роботи. Але фольклорна основа диктує свої вимоги: що робити далі - чи йти по шляху вишуканої стилізації, концертно-сценічної обробки фольклорного первня чи, противно, - шукати глибших зразків народної творчості, залишаючи їх у чистоті і недоторканості? Такі й подібні проблеми, звичайно, стоять не лише перед "Джерельцем".

Хочеться побажати цьому талановитому й неспокійному творчому об'єднанню дітей та дорослих подальших успіхів і перемог, якнайширшого визнання у світі, а її палкому й діяльному керівникові - п. Ірині Король міцного здоров'я і наснаги. Дуже віриться педагогові, творчій людині, яка невпинно йде уперед і говорить при цьому чудові слова, якими й хочеться завершити цю розмову: "Найдорожче багатство, винесене з дитинства, - закарбовані в пам'яті пейзажі рідного краю і різнобарвне намисто пісень. Це життєдайне джерело, до якого діти повсякчас . припадуть вустами і якому через десятиліття не дадуть замулитися. Плекаймо ж у дітей духовні вартості, бережімо коріння нашого родоводу, і будуть розвиватись та міцніти і сім'я, і її рід, а разом з ними і весь наш народ.

Від кожного з нас залежить, чи не перерветься золота нитка тисячоліть. Батькове слово, материна колискова нехай наповнює дитячі груди озоном людської гідності. Нехай звучить рідна українська пісня на повні груди нашого вистражданого народу з усіх майданів, вулиць, сцен - великих і малих, в родинах, школах і садочках. Хай буде благословенна завжди і всюди наша невмируща українська пісня. Хай мудра школа для нащадків - звичаї наших предків - оживає, воскресає і б'є могутнім джерелом".

Розмову провадив Володимир Грабовський,
член спілки композиторів України
26.05.1994 р. Моршин - Дрогобич

Опубліковано: Бойки. Видання науково-культурологічного товариства "Бойківщина". - 1995. - №1-3 (19-21). - С.60-63