Джерельце

Вона - хранитель чистоти народних традицій. Щаслива наша Ірина Іванівна. І ми щасливі, бо маємо її

Мені, вчителю української мови та літератури, здається ще недавні тридцять років тому, випала нагода одній з перших познайомитись з колегою по роботі. Світловолоса, з голубими очима, приємною усмішкою, лагідною мовою. Її полюбили вчителі, а учні не відходили від неї: у неї було дивне відчуття народної пісні, музики, яке вражало кожного. Весь вільний від роботи час, особливо на канікулах, вона їздила по далеких від Моршина гірських селах, хуторах, зустрічалась зі старшими, щоб записати народні пісні, звичаї, обряди. Вона стала великим хранителем чистоти народних традицій.

Її уроки, гурткова робота відзначались високою майстерністю. Вона знаходила час, щоб допомогти мені у проведенні ювілейних дат Шевченківських свят, пам’яті великого Каменяра, Лесі Українки та ін. Музичний супровід, костюми були підготовлені нею до інсценізації мною уривків “В бур’янах” С. Васильченка, “Тарасові шляхи” О. Іваненко, вистави “Назар Стодоля” Т. Шевченка.

А її постановка казки “Коза Дереза” взагалі завоювала велику популярність. Навіть Львівська студія телебачення приймала у себе початківців сучасного “Джерельця”.

Географія ж виступів теперішнього “Джерельця” досить широка. То не дивно, що учасників “Джерельця” і їх керівника запрошувала Польща, Німеччина, Македонія, Угорщина. Вони бажані гості всіх республіканських фестивалів, творчих звітів Львівщини у Київському палаці “Україна”.

А все почалось з рідної домівки, де музикальний і жартівливий батько, добродушна і лагідна мати зуміли привити любов своїм трьом дітям до музики, народної пісні, до мистецтва. Мабуть, наша земля має щось від Бога, що дає такі таланти, як Ірина Король, Ростислав Фединець, Ольга Іванівна.

Щаслива наша Ірина Іванівна. І ми щасливі, бо маємо її. Свій талант вона продовжить у своїх дітях та онуках.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

Хай пісня лине над рідним краєм,
Над білим світом,
Що пахне хлібом, зірками, цвітом!
Роман Лубківський

Початок третього тисячоліття був багатий на новації в освіті України. Тому педагогічний колектив Моршинської середньої школи І-ІІІ ступенів працює відповідно до реформ, які проводяться в освіті.

В плані розвитку естетичних смаків і практичних навиків співу та театрального мистецтва особливе місце відводиться тісній співпраці та взаємодопомозі між педагогічними та учнівськими колективами Моршинської середньої школи та школи мистецтв.

Саме через участь обдарованих дітей в діяльності зразкового дитячого театру української пісні “Джерельце” Моршинської школи мистецтв, під керівництвом Заслуженого працівника культури України Ірини Король, ось уже 30 років жителі й відпочиваючі Моршина, та й глядачі далеко за межами України, мали змогу милуватись та насичувати душі животоками українського народного мистецтва.

Тому дирекція Моршинської СШ І-ІІІ ступенів, розуміючи важливість складного завдання щодо естетичного та національного виховання молодого покоління сприяє розквіту юних талантів, тісно співпрацюючи з дирекцією школи мистецтв, радіє їхнім успіхам. Ми розуміємо, що тільки в тісній співпраці можна досягти вагомих результатів.

З нагоди 30-річного ювілею зичимо колективу школи мистецтв, дирекції та керівнику театру “Джерельце” Ірині Іванівні та всім учасникам всіляких гараздів, творчих злетів, талановитих дітей.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

Вважаю, що це колектив, який може показати нашу культуру на належному рівні.

Тішить мене те, що тим колективом керують стало одні й ті само люди, які практично посвятили своє життя цьому. Вони щасливі, напевно по-своєму, тому що сягнути такого рівня – це багато, і вважаю, що достатньо.

Я вже був на одному ювілеї “Джерельця” і тішить мене те, що це є дитячий колектив, який має вже певне напрацювання і виробив певну традицію, який практично вніс свою лепту в пошуку фольклору і його популяризації серед населення.

Тішить мене також те, що тим колективом керують стало одні й ті само люди, які практично посвятили своє життя цьому колективу і він є продуктом їхньої діяльності, їхньої праці. Вони щасливі, напевно по-своєму, тому що сягнути такого рівня і створити такий колектив – це багато, і вважаю, що достатньо. Дай Бог, щоб оце “Джерельце” плило і помагало всім вірити у щось добре. Вважаю, що це колектив, який може показати нашу культуру на належному рівні. Від першого знайомства з колективом, я “Джерельце” дуже полюбив.

Ще є одна моя суб'єктивна думка, як нефахової людини, та все-таки я голова товариства “Бойківщина”, ще й наукового. Ми вартісні тим, що ми оспівуєм культуру своєї маленької батьківщини, це Бойківщини.. Погодьтеся, конкурувати з такими містами, як Львів, Київ і інші центри на українському рівні нам буде дуже складно. І, можливо, колектив сягне, дай Бог, ще вище, але його рівня ні один обласний колектив не сягне. Вони поза конкуренцією. Але так само я вважаю, що “Джерельце” повинно бути бойківським (а не загальноукраїнським). Гуцули мають свій стиль, мають щось оригінальне своє, а ми повинні мати своє, і тим бути поза конкуренцією. Є творці сучасного, професійного фольклору, нема проблем, але я свій погляд виклав вам. Тому що вважаю, що все-таки ми всі тут провінція. Хочем ми того, чи не хочем, і то природньо. Але ніхто за нас не може сказати про нас.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

Я радий, що мав щастя спілкуватися з ансамблем "Джерельце". Було би добре, щоб такий приклад наслідували.

Я радий, що мав щастя спілкуватися з ансамблем "Джерельце" в пору, так би мовити, його розквіту і щось написав там, писав щиро і правдиво, бачачи в цьому певну велику перспективу. Взагалі, було би добре, щоб такий приклад ансамблю «Джерельце» при школі мистецтв, при якомусь меншому чи більшому містечку був би наслідуваний. В Україні є багато хорів, дитячих і хтось переживає злети, хтось падіння, але отакого ансамблю як "Джерельце" щось трудно знайти і на пам'ять мені якось не приходить.

“Джерельце” повинне розвиватися. Те, що воно перетворилося на іншу таку формальну структуру, як театр, також, певно, віяння часу, потреба. Можливо, я думаю, й далі ще щось виникне, але той заряд, народне мистецтво, яке є в основі творчості цього колективу і становить, так би мовити, такий стрижень, навколо якого обертаються діти, люди, педагогіка, мистецтво, театралізація, пісні, інструментальна творчість, розкриваються особистості. Ось у цьому контексті ансамбль “Джерельце” є багатообіцяючою структурою.

Галичина добре обізнана з творчістю колективу, Львівщина зокрема, але час зараз такий, що потрібно і дітям, і дорослим показувати свої корені фольклорні, які тримаються на історії, звичаях, традиціях народу чи його частини. Будемо говорити так про бойківську частинку в більшості, хоча ніхто не заборонив робити там якісь вкраплення.

Тому театр повинен розвиватися далі, лиш треба подумати, як узагальнити цей досвід, і поширити далі на Україну, і далі.

Коли тут є конкретний ансамбль, конкретне дитяче об'єднання, яке ставить собі за мету відтворення забутих звичаїв, обрядів, в будь-якій формі, то хто заборонить, скажімо, зробити театралізацію і внести туди якісь сучасні мотиви.

А відносно фольклору, фольклоризації я думаю, що “Джерельце” має тут пріоритет. У нього вже є величезний досвід, він вже пройшов певний етап, у нього багато програм. Так, що хай щастить!

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

“Джерельце” – це школа почуттів, а назва “Театр української пісні” – сучасно і правильно”

Я вважаю, що ту справу, яку робить “Джерельце” і його керівництво, і взагалі, Моршинська школа мистецтв, важко переоцінити. Сьогодні, коли ми бачимо на кожному кроці засилля іноземних, часто дуже не якісних за своїм змістом музичних продукцій, коли наша молодь, на жаль, не має змоги у великій мірі займатися в музичних школах, постає питання про те, кому ми передамо естафету нашої генної пам'яті – музичної, хореографічної, взагалі пам'яті української народної педагогіки, пам'яті українського фольклору в майбутньому. Якщо ми зараз втратимо в якійсь мірі пульс взаєморозуміння із молоддю, яка, на жаль, в великій мірі орієнтується на західні і часто не дуже мистецько вартісні зразки, (я вже не кажу про те, що українських записів на копмакт-дисках, української музики, нашої музики автентичної, та і, будем говорити відверто, і композиторської творчості українських авторів ми не зауважимо ніде), то, повертаючись до попередньо сказаного, ми втратимо себе.

А хочу нагадати, що Україна, це мабуть, одна з найбільш пісенних країн в світі. Ми знаходимось в центрі Європи не тільки географічно, можна сказати, що за кількістю того, що нам залишив у спадок наш талановитий народ, (мається на увазі музична творчість), то ми знаходимось і в центрі Європи. І було би дуже зле, коли б ми то втратили.

Тому ту справу, яку роблять в “Джерельці”, дійсно важко переоцінити, і тут треба сказати, що “Джерельце” дає нам надзвичайно багато добре підготовлених в правильному напрямку вступників, але ще більше воно дає для того розвитку почуття любові, поваги і почуття гордості, якої іноді нам дуже бракує, почуття рівновартісності, можливо, не так в матеріальному, як в духовному плані. І навіть більше того, в порівнянні з іншими народами Європи, я не посоромлюся сказати, ми тут ні чим не гірші, ми стоїмо на рівні, якщо не кращі від других. І тому я ще раз кажу, що "Джерельце" - це є та школа, школа почуттів. Звичайно, під чутливим керівництвом людей, перед якими я дуже схиляюся, і дуже радий, що роботу "Джерельця" відповідно оцінюють на вищих рівнях нашої мистецької влади, і знаю, що колектив має високий резонанс, мистецький авторитет за кордоном і в Києві.

Я вважаю, що "Театр української пісні" - це добра назва, вона звучить сучасно. Ми повинні, хочемо ми того, чи не хочемо, рахуватися із попитом навколишнього середовища, слухацьких широких мас. Я думаю, що сучасна навіть зміна назви вона знайде більший відгук в серцях слухачів, які вже звикли до подібних назв, до подібних тенденцій в творчості вокально-інструментальних ансамблів , цілого ряду фольклорних колективів, які виникають на хвилі відродження інтересу до прадавнього, такого дуже віддаленого від нас тисячоліттями фольклору. І тому, виходячи із цього на мою думку, сама суть не зміниться, назва, вона просто зробить свій конкретний приціл на те, як буде розвиватися цей колектив. Він буде працювати в більш сучасному амплуа, в сучасному ритмі, що швидше веде до відображення і зацікавленістю в широких слухацьких масах, які чомусь на сьогодні саме слово "фольклор" починають сприймати як щось минуле, що не має теперішнього моменту інтересу, а театр української пісні включає в себе ширше поняття - це і пісня найдавніша, і пісня минулих століть, та й пісня сучасна. Вважаю, що це добра справа.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

Поява "Джерельця" випадковість? Необхідність, закономірність

Таке рідкісне щасливе поєднання, таке природне, - краси зовнішньої, краси внутрішньої. Гарна, здалеку примітна, видна вродою, тонкими рисами благородного обличчя, що світиться теплом очей. Вони зігрівають, голублять, заспокоюють. Вбирає ними довколишню красу, аж зачудовується нею і, помножену на багатство душі своєї повертає світові, тим діточкам, які ось вже три десятиліття горнуться до неї, доброї, чуйної, ласкавої. Красиве все довкола неї: діти Оксана, Руслан і Світозар, найкращий у світі муж, порадник і друг Микола, брат Ростислав, десятки, ба, сотні її "джерелят".

А пісня у виконанні "джерелят" - чарівний ключик, що його вложила у їх серця благодійниця пані Ірина, яким діти легко відкривають серця і душі глядачів, де б не бували. І вже інакше нас сприймають політики, владоможці, підприємці, просто громадяни. Думається, чи не пісня провадить на Стрийщину діловитих господарників з-за кордону? То чи не повпреди України вони? І роблять це з гідністю.

Поява "Джерельця" - випадковість? Необхідність, закономірність. Як і не випадкові ті люди, які беруться за таку справу, віддаючись їй сповна. З-поміж тисяч і тисяч горян-бойків, у хаті Івана-скрипаля мала з'явитись вона, аби викупавшись у маминих піснях, ладканках, під акомпанемент скрипки, наче у євшан-зіллі, перейнятись їх духом та й засвітитися розмаїттям барв тої пісні, щоб на ті барви злітались дитята-моршинята і несли понад краями її голос чистими серцями, здоровими крапельками "Джерельця". Спрацьовує закон збереження коду нації.

"Джерельце" - свого роду школа в школі, дитячій школі мистецтв, де у круговерті щоденних проблем Ростислав Фединець в одній особі і директор школи, і адміністратор "Джерельця", і скрипаль-віртуоз, без чиєї гри не обходиться жодна програма.

Упродовж багатьох років набрався й немалий доробок театру. Програми колективу відображають традиційну народну обрядовість краю, наповнені найхарактернішими зразками місцевого фольклору.

В кожного свої інтереси і прагнення, свої підходи до життя, своя висота. Один бреде - спотикається, інший наче підстрибом чеберяє: злет - падіння, хтось, зірвавшись стрімко вгору, так же з високості паде ниць та й нічого по нім, котрийсь дереться-пнеться, гляди, таки і спинається, не гребуючи нічим, добре, ще як іншому крила не підріже. Раз полинувши в чистий лет, і на мить не обриває його, лине рівно і плавно на дужих крилах рідної пісні добродійниця з Бойківщини Ірина Король.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

Ви прекрасніші за всіх! Нехай у дні ювілею зразковий театр української пісні "Джерельце", очолюваний Іриною Король, почує найпрекрасніші слова вдячності за творчий талант.

Зразковий театр української пісні "Джерельце" - чи можна за такою поважною мистецькою назвою побачити всю глибину національного духу, високі моральні принципи, родинне тепло та глибинну ідею виховання молоді шляхом пізнання української пісні, звичаїв та обрядів своїх пращурів.

Велика материнська любов, природній творчий талант, а особливо висока духовна культура художнього керівника, заслуженого працівника культури України Ірини Король дозволяють легко проникнути у юнацькі серця, щоб посіяти там зерно патріотизму до свого краю, любові до ближнього і всього, що оточує, розвиваючи свої творчі здібності у пісні, танці та обрядодійстві.

Високопрофесійні постановки та концертні виступи учасників колективу завжди з першої хвилини захоплюють глядачів, дзвінка щира пісня та майстерна гра на сцені легко проникають у свідомість і серце.

Звичайно, що все це можна досягти лише спільними зусиллями, взаємною любов'ю до мистецтва. Високий творчий талант керівника Ірини Король передався природньо дітям і близьким. Саме вони, рідні, стали опорою, допомогою, творчою духовною підтримкою у нових і нових постановках театру, які несуть магію обрядодійств пращурів українського народу, високу духовну національну автентичну культуру. Сценарний хід, написаний художнім керівником, обіграний музикою прекрасного скрипаля та зігрітий любов'ю юних учасників несе людям завжди позитивний енергетичний заряд, допомагає щоразу усвідомити, що вони належать до української нації, українського народу.

Нехай у дні ювілею зразковий театр української пісні "Джерельце", очолюваний Іриною Король, почує найпрекрасніші слова вдячності за творчий талант і це стане наступним етапом у мистецькому злеті молодих виконавців на славу Україні та справжнім українцям.

Ви прекрасніші за всіх, без лукавства, щиро!

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

“Нехай українська традиція додасть Вам сили і ще більше утвердить на обраному шляху для блага Українського Народу та Держави.”

З давніх-давен Моршин славився своїми джерелами. Є серед них джерела з кришталево чистою водою, які несуть людям життя. Є джерела з цілющими водами, які дарують людям здоров’я. А є й джерела, що збагачують наші душі, наповнюють серця радістю життя, любов’ю до рідної землі, повагою до національної традиції.

Одним з них є зразковий театр української пісні “Джерельце” Моршинської школи мистецтв, який цьогоріч відзначає своє 30-ліття. Саме завдяки цьому творчому колективу чимало гостей курорту з різних куточків України та з-за її меж мали змогу вперше пізнати колорит української пісні, різнобарвність народного фольклору, познайомитись з національними звичаями та обрядами. І це знайомство – особливо зворушливе, адже основними виконавцями є діти.

З нагоди ювілею виконком Моршинської міської ради сердечно вітає колектив зразкового театру української пісні “Джерельце” та його художнього керівника, Заслуженого працівника культури України Ірину Король.

Бажаємо Вам, дорогі друзі, міцного здоров’я, радості, наснаги в усіх починаннях. Нехай українська традиція додасть Вам сили і ще більше утвердить на обраному шляху для блага Українського Народу та Держави.

Тож нових звершень, яскравих перемог та Божого благословення!

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

Найголовніша наука життя – наука любові до всіх і усього...

У школі “Джерельця” веселкові барви дитинства вихованців не тьмяніють. Період навчання наповнений тут для кожного бадьорим світлим переживанням, емоційністю та радістю буття.

В час, коли весна вертається додому, коли на полях зеленіє озимина, а щасливі від весняного тепла бджоли перелітають з квітки на квітку, десь далеко за оберегами пам’яті, за блідо-рожевими пелюстковими заметілями, зіп’ялося на ноженята дитинство маленької дівчинки на ймення Іруся.

Ходила поміж квіткового розмаю, видивлялася на сонце, небо, яке інколи закутувалось у хмарову запону, яку вітри вмить розвівали, розносячи довкіл пахощі цвіту. І все довкола зеленіло, співало, раділо – від малесенької травинки до найвищої зірки.

Дивилася на світ голубими очима високого травневого неба і вчилася найголовнішої науки життя – науки любові до усіх і усього, що її оточувало.

Вродись та вдайся, - говорить народна мудрість. Справді, наші успіхи і негаразди родом з дитинства, з того ніжного віку, коли одні таланти розквітають, а інші губляться назавжди.

Школа родинного дому поставила свою донечку як мікрокосмос – у центр батьківського Всесвіту. Рідна мова, мамина пісня, родинний звичай, щоденна молитва і велика праця перейшли через призму дитячої свідомості, і привели до істини Бога, а з часом до великої жіночої досконалості.

Досконалість Ірини Іванівни Король багатогранна. Вона дружина, мама, бабуся, красива жінка, а ще – мудрий Педагог. Вчителька від Бога для усіх своїх вихованців, (А їх у неї не одне покоління), і особисто для мене, як учасниці “Джерельця”.

Вважається, що наставник, який знає добре методи своєї діяльності, тримає ключ від усіх секретів виховання. Свої “ключі” Ірина Іванівна теж має, і коли є потреба “відімкнути” маленьке серденько і “вдихнути” в нього розуміння всесильності звуку мелодії, вона насамперед відкриває своє серце. Вона добре знає, що дитина приходить у цей недосконалий світ, сповнена добра і радості. Вона дивиться на дорослих людей з надією. Тому у школі “Джерельця” веселкові барви дитинства вихованців не тьмяніють. Період навчання наповнений тут для кожного бадьорим світлим переживанням, емоційністю та радістю буття.

Ірині Іванівні легко бути виховником, бо має бездоганну репутацію, постійно утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі і в своїх учнях. Вважає, що душа кожного вимірюється саме тим, поскільки вона в найскладнішій дитині вміє відшукати елемент добра і за це полюбити її. Ніколи не лукавить, бо уроки нещирості не забуваються ніколи.

Вона вміє навчати, ніколи нікого не принижуючи, не ображаючи. Головний принцип її роботи – любити дитину. А ще вчить працювати, бо добре знає, що той , хто вміє працювати, завжди зуміє підкорити все обов’язку. Ледарів тут не буває. І діти люблять її. Без цього вона б не змогла навчати стількох дітей. Та буває й суворою, нікому поблажок не робить. Хоча, як і кожна людина, прихильніше ставиться до обдарованих.

Якось на репетиції побачила, як Ірина Іванівна заплакала, коли співала Уляна Костів. Підходжу і тихо запитую: “Чого плачете?”. У відповідь почула: “Так Уляна заспівала правдиво, що не втрималася.”…

Вважаю, що любити обдарованих може лише дуже талановита, дуже сильна людина, котра не має ані грама заздрості.

Ірина Іванівно! В час ювілею хочу побажати Вам: нехай не стомиться Ваша душа від життєвих злив і засух, нехай буяють зігріті теплом людських сердець Ваша творчість, талант та велика праця на благо нашого народу та нашої держави.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.

Джерельце - своєрідна дитяча мистецька візитка України в світі...

Глибоко шаную високий талант Вчителя, організатора, незмінного художнього керівника зразкового театру української пісні "Джерельце" Моршинської школи мистецтв, заслуженого працівника культури України Ірини Король.

Велика мистецька родина - Моршинська школа мистецтв є берегинею художнього колективу "Джерельце".

У тридцятирічній біографії цього колективу - виступи і привітання, поїздки і презентації, а попри все робота: щоденна, буденна, натхненна, спрямована на високий духовний результат.

Організатор та незмінний художній керівник "Джерельця" Ірина Іванівна Король заслуговує на повагу за неоціненний вклад у збереження та відтворення звичаїв та обрядів нашого краю, за популяризацію стрілецьких та повстанських пісень, за утвердження високого мистецтва, за клопітку виховну роботу серед дітей з формування в них активної національної громадської позиції, естетичного сприйняття світу.

В доробку колективу високі нагороди, грамоти, подяки і наш Вам доземний уклін за представлення України, Стрийщини, Моршина.

Опубліковано: Інформаційний додаток до газети "Рідне поле". - 18 травня 2003 р.